Національне почуття – похідне від національної самосвідомості відчуття стійкої прихильності до своєї нації, до традицій, звичаїв, культури, побуту, національних духовних цінностей.
     Національні почуття формуються усередині|всередині| етнічної спільності людей, що займають|позичають| загальну|спільну| територію, ведучих схожий спосіб життя, що говорять на одній мові|язиці|.
     Людина із|із| загостреним національним почуттям дуже сприйнятлива до всіх впливів з боку. Йому нерідко|незрідка| здається|видається|, що будь-які, найшкідливіші дії «чужака» таять в собі небезпеку.
     Національні почуття передаються з|із| покоління в покоління, але|та| вони є|з'являються| динамічнішими, ніж національний характер|вдача| і національна самосвідомість. Статичності або динамічність національних почуттів визначаються тим, наскільки стійкі чинники|фактори|, якими вони викликані|спричиняти| до життя.
     Залежно від спрямованості національні почуття можуть мати як позитивний, так і негативний відтінок.
     Позитивна сторона національних почуттів виражається|виказує| в таких відчуттях|почуттях|, як відчуття|почуття| національної гордості, патріотизм, любов до свого народу, відчуття|почуття| дружби і братерства|братства| по відношенню до інших народів.
      Негативна сторона виявляється в націоналізмі і шовінізмі, національних і расових забобонах, у відчутті|почутті| відчуженості як до свого так і до інших народів.
     Національні інтереси є  суспільно-політичним і психологічним феноменом, службовцем збереженню  єдності этно-национальной спільності.
     Національні інтереси виявляються у відчуттях патріотизму, гордості за свій народ, відчуттях симпатії по відношенню до своєї нації і є найважливішою рушійною силою поведінки і діяльності як окремих осіб, так і нації в цілому.
     Національні почуття характерні|вдача| для переважної|гнітючої| маси кожної нації і служать віддзеркаленням|відображенням| в психіці її представників своєрідних умов життя етносу. Вони стійко простежуються|просліджують| в характерних|вдача| особливостях побутового устрою, в образах|зображеннях| фольклору, що відображають|відбивають| специфіку духовної зовнішності|подоби| народу через зовнішність|подобу| своїх героїв.
     Національна (етнічна гордість) – це патріотичні відчуття любові до своєї батьківщини і народу, усвідомлення своєї приналежності до певної нації, що виражається в розумінні спільності інтересів, національної культури, мові і релігії.
     Не слід плутати|путати| національну гордість з|із| націоналізмом, - це| абсолютно|цілком| протилежні по своєму значення поняття.
     Національна гордість виявляється:
* У прагненні сприяти всемірному|всілякому| розвитку національних традицій, мови|язика|, матеріальної і духовної культури;
* У готовності давати відсіч тим, хто робить замах на свободу і незалежність нації, нешанобливо відноситься до її культури і представників.
     Поняття національної гордості близьке за значенням до понять патріотизму. В той же час гіпертрофоване відчуття|почуття| національної гордості веде до виникнення націоналістичних ідей.
    
    
     Етноцентрізм.
     Етноцентрізмом називається схильність людини сприймати і оцінювати явища навколишній|довколишній| дійсності з позиції «своєї» етнічної спільності, що розглядається|розглядує| як еталон.
     Суть|сутність| етноцентризму| як суспільно-психологічного явища зводиться до наявності сукупності масових ірраціональних уявлень про свою етнічну спільність як про якесь|деяке| «ядро», навколо|навкруг| якого групуються етнічні спільності.
     Характер|вдача| етноцентризму| визначається:
     - типом суспільних|громадських| стосунків,
     - ідеологією,
     - змістом|вмістом| національної політики,
     - особистим|особовим| досвідом|дослідом| індивіда.
     У простому вигляді|виді| етноцентризм| виявляється в задоволенні, яке люди випробовують|відчувають| при сприйнятті і відтворенні анекдотів, де в сюжеті є змагальна участь представників різних національностей, що потрапили|попадали| в незвичайну|незвичну| ситуацію. При будь-яких поворотах сюжету найдотепніший вихід знаходить|находить| представник «своєї» національності.
     У складніших формах етноцентризм| виявляється в ухваленні|прийнятті| політичних рішень без належного урахування інтересів інших народів.
     Явища етноцентризму| разом з гіпертрофією національного почуття легко простежуються|просліджують| в психології будь-якої пригноблюваної або такої, що дискримінується в соціальному відношенні|ставленні| народності. У такому разі|в такому разі| він виконує захисну функцію.
     У суспільних|громадських| стосунках явище етноцентризму| і його побічні продукти у вигляді етнічних забобонів стають психологічною основою націоналізму в політиці і соціальній практиці.
     Зовнішніми умовами, що сприяють використанню етноцентризма| в політичних цілях, є|з'являються|: конфліктна або кризова|кризисна| обстановка в будь-якій сфері суспільних|громадських| стосунків; економічні труднощі; порушення законності; прикордонна|погранична| суперечка|спір|.
     Будучи в цілому|загалом| явищем, що обтяжує стосунки між різними етнічними групами, етноцентризм| при цьому сприяє збереженню|зберіганню| їх самобутності, закріпленню їх особливостей. Поза|зовні| цим явищем процес асиміляції йшов би набагато швидше. До того ж етноцентризм| є|з'являється| могутнім стимулом внутрішньогрупової консолідації.
    
     Етнічна ідентифікація.  Етнічні стереотипи.
     Етнічна (національна) ідентифікація – це:
     а) ототожнення, уподібнення себе членам даної етнічної групи;
     б) процес зіставлення і порівняння суб'єкта даної етнічної групи з|із| суб'єктами своїй і іншої групи.
     Етнічна ідентифікація є результат процесу етнічної соціалізації і означає усвідомлення індивідуумом своєї етнічної приналежності, залучення до її етнічних ознак, а також ухвалення індивідом статусу і ролі даної етнічної спільності.
     Щоденна праця, сусідські стосунки, спільна діяльність, політична активність, економічна поведінка, дозвілля і розваги – все це може бути в тому або іншому ступені|мірі| формою етно-національної| ідентифікації.
     Етнічна ідентифікація припускає|передбачає|:
* По-перше, що етнічні норми, цінності, стереотипи є|з'являються| невід'ємними елементами внутрішнього змісту|вмісту| особистості|особистості|;
* По-друге, очікування|чекання| від іншого індивіда, що належить до цієї ж етнічної спільності, схожих етнічних оцінок, моделей дії і реакції;
* По-третє, моделювання дій іншого суб'єкта шляхом постановки себе на його місце і, таким чином, досягнення ефективних результатів у взаєморозумінні з|із| ним.
     В процесі етнічної ідентифікації прийнято виділяти три стадії.
     1. Фаза етнічної диференціації. На цій фазі відбувається усвідомлення особливостей своєї спільності, відмінностей «ми» від «вони». Мова йде про визначенні етноніма (самоназвання), міфологізації історичного минулого етнічної спільності, її «грунту» (території, мови, культури, релігії).
     2. Фаза вироблення авто- і гетеростереотипов, тобто фаза стереотипизации. В рамках даної фази складаються уявлення про національний характер, психічний склад, темперамент типового представника етнічної спільності.
     Стереотипне сприйняття етносу можливе як «зовні|ззовні|», так і «зсередини». Тому, етнічний стереотип підрозділяється на два види - автостереотипи і гетеростереотипы|. Образ|зображення| «ми» фіксується в системі автостереотипу, образи|зображення| інших народів – в гетеростереотипах|.
     Автостереотипи – це думки, думки, оцінки, відношувані до даної етнічної спільності її представниками. Зазвичай|звично| автостереотипи містять|утримують| комплекс позитивних оцінок.
     Автостереотипи практично завжди служать характерною|вдача| ілюстрацією явища, яке Лев Гумільов назвав|накликав| «внутрішньоетнічною компліментарністю», - симпатією до членів своєї етнічної спільності.
     Гетеростереотіпи – сукупність оцінних думок про інші народи представниками даної етнічної спільності. Гетеростереотіпи залежно від історичного досвіду|досліду| взаємодії даних народів можуть бути як позитивними, так і негативними|заперечними|.
     3. Фаза формулювання національного ідеалу. Ця фаза є свого роду синтезом два попередніх, оскільки включає не тільки оцінку свого етносу, але і уявлення про його соціально-історичні завдання, призначення, а також про пануючі ціннісні орієнтації, специфічні для даної етнічної спільності. Основною функцією національних ідеалів є інтеграція спільності, решта функцій (комунікативна, компенсаторна, прогностична, адаптаційна та інші) ж носить допоміжний характер.