Упродовж багатьох років багатства надр, ресурси біосфери споживались і витрачались в максимально можливих обсягах. Людство вступило у XX ст. під гаслом: природа не храм, а майстерня. Такий підхід не міг не завершитись глобальною деградацією природного середовища земної кулі. Найчіткіше вона почала проступати як явище, що охопило всю планету, спочатку 70-х років. Розвиток деградаційних процесів на планеті передрікався давно (I ст. до н.е. Цицерон, X ст. Ібн Сіна – Авіценна). Особливо численними стали застереження про деградацію природи планети у другій половині XX ст., коли окремі локальні екологічні лиха почали переростати в глобальну екологічну кризу. Понад чверть століття тому назад, у 1972 році Римський клуб опублікував тривожний прогноз розвитку людської цивілізації „Межі росту”, виконаний групою фахівців під керівництвом 
Д. Медоуза, який передрікав небезпечну деградацію природного середовища. У другій половині XX ст. немало інших відомих вчених висловлювали стурбованість з приводу зростаючої загрози людству з боку наслідків стихійного науково-технічного прогресу. Однак усі ці застереження отримали мало заходів у відповідь – екологічна криза природного середовища посилювалась.

Сучасна екологічна криза має якісно іншу природу порівняно з усіма попередніми кризами. Це перша криза, що охопила всю планету і яка повністю спричинена не природними процесами, а діяльністю людства.

Темпи зміни параметрів біосфери, породжені цією екологічною кризою, виявились у сотні і тисячі разів вищими за темпи природної еволюції. Розпочалася загальна глобальна деградація природного середовища проживання, яка проявляється у двох типах:
порівняно невеликих за потужністю, але які діють упродовж тривалого часу;
разових катастрофічних, які виникають у разі аварій і небезпечні не лише за потужністю, а й за раптовістю і різкістю дії.

На фоні загальної деградації природного середовища створюються передумови для розвитку надзвичайних екологічних ситуацій та екологічних катастроф.

Під надзвичайними екологічними ситуаціями розуміють виникнення раптових природних лих чи техногенних аварій, що супроводжується великими економічними збитками. Тривалий стан надзвичайної екологічної ситуації спричинює виникнення екологічної катастрофи.

Причини виникнення надзвичайних екологічних ситуацій і катастроф такі:
стихійні природні явища, які можуть бути спровокованими діяльністю людини (повені, снігопади в Карпатах у 1999 році;
помилкові технологічні рішення (аварія на ЧАЕС);
свідоме руйнування природного середовища під час військових дій або актів диверсії.

Число і частота локальних екологічних катастроф у світі впродовж другої половини
XX ст. швидко збільшувалась: за десятиліття з 1980 по 1990 роки великих катастроф зареєстровано 70. Тільки у 1989 році у світі відбулось 1773 великі аварії з викидами в навколишнє середовище нафти та різних токсичних речовин. Почали реєструвати технологічні землетруси (Німеччина, Білорусь), що виникають внаслідок виймання гірських порід, нафти, газу, спорудження водосховищ.

Широкий світовий резонанс мала трагедія в Севезо (Італія). У липні 1976 року на хімічному заводі сталася аварія, внаслідок якої в атмосферу потрапило 2 кг небезпечної речовини-діоксину. Однак ця речовина надзвичайно сильна отрута, що діє у 67 тисяч разів сильніше ніж ціанід калію. Внаслідок аварії в окрузі Севезо багато людей дістали важкі хронічні захворювання, загинуло декілька тисяч сільськогосподарських тварин, почали народжуватись діти з вродженими вадами розвитку.

В 1984 році небезпечна аварія трапилась на хімічному комбінаті у місті Бхопал (Індія). В атмосферу потрапило 30 тонн метилизоціаніту, речовини, яка є проміжним продуктом синтезу багатьох пестицидів. Безпосередньо в момент катастрофи загинуло
2,5 тисячі чоловік, а ще 200 тисяч чоловік дістали тяжкі хронічні отруєння.

У населення України велику тривогу свого часу викликала чернівецька ситуація. Тут у 1988-1989 рр. почало швидко розвиватися незвичайне масове тяжке захворювання дітей, що супроводжувалось випаданням волосся, ураженням нервової системи і дихальних шляхів. Причину захворювання пояснили забрудненням навколишнього середовища талієм і бором внаслідок одноразового промислового викиду.

Моделями особливо великих екологічних катастроф стали Чорнобильська, Аральська екологічна криза, війна в Ірані.

Головна небезпека для людства полягає не в окремих екологічних катастрофах, якими б трагічними не були їхні наслідки, а в поступовій деградації природного середовища під впливом здавалося б малопомітних результатів виробничої діяльності. Вони спричинюють такі глобальні явища як:
глобальне потепління;
руйнування озонового шару;
кислотні дощі;
забруднення всіх геосфер планети;
деградацію лісів;
накопичення і неконтрольоване переміщення токсичних речовин і відходів;
спустелювання, ерозію ґрунтів;
зменшення біологічної різноманітності.

Спустелювання - це виснаження аридних і напіваридних екосистем під впливом діяльності людини і посух. Відбувається воно в основному в посушливих районах і полягає у сильній деградації природних систем і втраті родючості ґрунтів. Території, які зазнали спустелювання, вже не здатні до самовідновлювання.

Спустелювання у світі вже зазнало 4616 млн. га. земель і площі спустелених земель продовжують збільшуватись. Темп спустелювання впродовж XX ст. був особливо високим: щорічно за його рахунок територія пустель світу зростала на 60 000 км.

Сучасне людство вперше зіткнулося з цією проблемою в 1968-1973 рр., коли спустелювання південного району Сахари, так званого Сахеля, спричинило голод серед місцевого населення.

Іншим яскравим прикладом антропогенного спустелювання є Аральський регіон. У цьому районі в басейнах річок Амудар’я і Сирдар’я у 1960-1990 рр. було споруджено багато великих зрошувальних систем. Річковий стік в Аральське море різко скоротився (до 4,5 км3. у рік) й розпочався швидкий процес його обміління. За останні 25 років рівень води в Аральському морі знизився на 14,5 м. На площі 27 000 км2 оголилось морське дно. Засохло 300 тис. га. прибережних заростей очерету. Солоність води збільшилась втричі. Аральська катастрофа завершилась аридизацією клімату на великій території. Вона позначається на південь від Аралу на 400-1000 км. На відстані 250 км. від Аралу рівень ґрунтових вод знизився на 5 м.

Для нинішнього покоління проблема Аралу не лише екологічна, а й соціальна. В Аральському регіоні мешкає 70% усього населення Середньої Азії. Згортання сільськогосподарського виробництва, ліквідація рибної промисловості та інших галузей господарства створили дуже гостру проблему трудової зайнятості населення.

Арал для людства виявився прикладом рукотворної великорегіональної екологічної катастрофи, спричиненої народногосподарською діяльністю, що ігнорувала екологічні закони.

Під біологічною різноманітністю розуміють міру різновидів біологічних об’єктів усіх рангів на кожному рівні організації живого. Велика біологічна різноманітність - чинник стійкості біосфери, вона дає змогу використовувати широкий асортимент ресурсів, забезпечує функціонування ланцюгів живлення, має рекреаційну та естетичну цінність.

Людством за порівняно недовгу історію його існування було знищено до 10% видів живих організмів. У XX ст. темп знищення видів рослин і тварин досягнув 150 видів за рік. Зменшення біологічної різноманітності видів відбувається завдяки дії таких механізмів:

· надмірне добування відбувається в тому разі, коли з популяцій рослин або тварин вилучають організмів більше, ніж їх може народитись внаслідок розмноження;

· руйнування місць проживання, що відбувається під впливом забруднення середовища різноманітними в тому числі й токсичними речовинами або збіднення ресурсів, які використовують живі організми;

· біологічне забруднення відбувається шляхом свідомого чи випадкового заселення нових видів, які безперешкодно розмножуються за умов відсутності у них природних ворогів і витісняють місцеві види живих організмів (колорадський жук, амброзія полинолиста).

Процес вимирання видів торкнувся усіх континентів і акваторій. Згідно з оцінкою, наведеною у праці „Світ у 2000 році - доповідь президента (США)”, до 2000 року на планеті повністю зникнуть від 500 тис. до 2 млн. видів живих організмів, що становить 15-20% числа існуючих нині видів рослин і тварин.