Діяльнісний підхід в своїх методологічних установках і теоретичних узагальненнях є досить актуальним на сьогоднішній день. Сама ж категорія діяльності являється ключовою у вирішенні таких капітальних проблем, як проблема свідомості людини, її генезису, історичного й онтогенетичного розвитку, проблема її внутрішньої будови, що в свою чергу дозволяє розкрити основи теоретичного вивчення людини, її поведінки, психічних якостей.
Тому формування і узагальнення теоретичних засад в цьому напрямку є важливим завданням психологічної науки.
Діяльнісний підхід став справжнім надбанням вітчизняної психології. Відповідно до нього психіка розвивається в результаті діяльності (життєдіяльності).
Під діяльністю розуміють активну взаємодію індивіда з середовищем, спрямовану на задоволення його потреб. Цей підхід передбачає нерозривний звʼязок індивіда з середовищем і його активну взаємодію з ним як необхідну умову розвитку психіки.
Дана теорія мала велике значення для розвитку вітчизняної психології. Вона була створена в радянський період, була центральною психологічною теорією й розвивалася протягом  більш, ніж 50 років. Розробка й розвиток даної теорії повʼязана з іменами таких відомих вітчизняних психологів, як Л. С. Виготський, С. Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьєв, А. Р. Лурія, А. В. Запорожець, П. Я. Гальперін та ін.
Значимість цієї теорії у вітчизняній психології обумовлена тим, що, по-перше, праця й діяльність відіграють вирішальну роль у походженні свідомості й розвитку психіки людини.
Це точка зору дотепер є основною в методології досліджень вітчизняних психологів. По-друге, психологічна теорія діяльності, виходячи з даної точки зору, розкриває роль діяльності в прояві психічних феноменів людини, у тому числі й свідомості. Справа в тому, що судити про людину і її особливості ми можемо лише за результатами її діяльності. Психологічна теорія діяльності стала розвиватись наприкінці 20-х - початку 30-х рр. XX ст.
Головна відмінність даної теорії полягає в тому, що вона опирається на основні принципи діалектичного матеріалізму й використає головну тезу цього філософського напрямку: не свідомість визначає буття та діяльність людини, а навпаки, буття та діяльність людини визначають її свідомість. Найбільш повно теорія діяльності викладена в працях А. Н. Леонтьєва.
Даний підхід передбачає, що діяльність - це динамічна система взаємодії субʼєкта зі світом. У процесі цієї взаємодії відбувається виникнення психічного образу і його втілення в обʼєкті, а також реалізація субʼєктом своїх відносин з навколишньою реальністю. Будь-який найпростіший акт діяльності є формою прояву активності субʼєкта, а це означає, що будь-яка діяльність має спонукальні причини й спрямована на досягнення певних результатів.
Спонукальними причинами діяльності людини є мотиви - сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, що викликають активність субʼєкта й визначають спрямованість діяльності. Саме мотив, спонукаючи до діяльності, визначає її спрямованість, тобто  визначає її мету і завдання. Ціль - це усвідомлений образ передбаченого результату, на досягнення якого спрямована дія людини. Метою може бути який-небудь предмет, явище або певна дія. Завдання - це задана в певних умовах (наприклад, у проблемній ситуації) ціль діяльності, що повинна бути досягнута шляхом перетворення цих умов відповідно до певної процедури. Будь-яке завдання завжди містить у собі наступне: вимоги, або ціль, які потрібно досягнути; умови, тобто відомий компонент постановки завдання; невідоме, котре треба знайти, щоб досягти мети.
Можна узагальнити й виділити властиві всім людям основні види діяльності. Вони будуть відповідати загальним потребам і тим видам соціальної людської активності, у які неминуче включається кожна людина в процесі свого індивідуального розвитку. Такими видами діяльності є гра, навчання й праця.
Діяльність людини - це досить складне й різноманітне явище, оскільки її здійсненні задіяні всі компоненти ієрархічної структури людини: фізіологічний, психічний і соціальний. Основними поняттями даної теорії є діяльність, свідомість й особистість. Існує 4 основні принципи психологічної теорії діяльності:
1. Свідомість не може розглядатись як замкнена в самій собі: вона повинна проявлятись в діяльності.
2. Поведінку не можна розглядати у відриві від свідомості людини (принцип єдності свідомості й поведінки).
3. Діяльність - це активний, цілеспрямований процес (принцип активності).
4. Дії людини мають предметний характер; їх цілі носять соціальний характер (принцип предметної людської діяльності й принцип її соціальної обумовленості). Діяльнісний підхід виявився досить плідним у різних галузях психології. Найбільший внесок у його становлення зробили дослідження, присвячені саме віковому розвитку.
У віковій психології діяльність субʼєкта розглядається в процесі її становлення й удосконалення: на різних вікових етапах діяльність приймає нові форми й перебудовується. В контексті діяльнісного підходу почалася категоризація видів діяльності за принципом провідної ролі для розвитку дитини.
Вона грунтувалась на загальпсихологічній класифікації видів діяльності: гра, навчання, праця.
Ці проблеми обговорювали і розробляли С.Л. Рубінштейн, Б.Г.Ананьев, О.М.Леонтьєв, Б.М.Теплов, Д.Н.Узнадзе рамках теоретичних робіт і дискусій про співвідношення дозрівання й розвитку, навчання й розвитку дитини. В 30-і рр. розпочалось психологічне дослідження особливостей гри як провідного виду діяльності для формування психіки й свідомості дитини (О.М.Леонтьєв, Д.Б. Ельконін й ін.).