Экология. Реферат:     Земельні, біологічні, рекреаційні ресурси,
 шляхи їх раціонального використання. 

  Охорона рослинного світу

 З огляду на різноманітний і значний за обсягами шкідливий вплив людської діяльності на рослинний світ його збереження повинно бути завжди в центрі уваги спеціалістів та науковців.

Раціональне використання лісових ресурсів неможливе без їх ретельного вивчення і суворого обліку. Відновлення природних лісів і розведення нових порід дерев, їх інтродукція й акліматизація повинні вестися на науковій основі.

Раціональне лісокористування передбачає рівномірне вирубування дерев різних порід і правильне розміщення лісозаготівель із забороною їх проведення в малолісних районах. При правильному веденні лісового господарства вирубки чергуються так, щоб на кожній окремо взятій ділянці вони повторно проводяться тільки через 80-100 років, коли ліс досягне повної стиглості. У кожній географічній зоні повинні бути встановлені науково обґрунтовані норми вирубки з урахуванням різноманітного призначення лісів та можливостей промислового їх освоєння .

Не допускається вирубування водорегулюючих і водоохоронних лісів.

При охороні лісу передбачається охорона багаторічних дерев і цінних ділянок лісового біоценозу (рідкісні породи дерев, мисливські угіддя, токовища глухарів і тетеревів, лісові озера та ін.), охорона існуючих та потенціальних місць відпочинку, боротьба з лісовими пожежами.

Одним з важливих факторів охорони лісу є правильна організація лісової промисловості та раціоналізація використання деревини. Створення лісопромислових комплексів дозволяє забезпечити більш повне використання деревини. Найбільш ефективним засобом підвищення продуктивності є лісовідновлювальні роботи. Лісовідновлення – це вирощування лісів на згарищах, вирубках.

Велику роль у підвищенні продуктивності лісів відіграє боротьба з лісовими пожежами, шкідниками і хворобами деревних порід.

Агролісомеліорація – це система лісівницьких заходів, які спрямовані на поліпшення природних умов територій та забезпечення підвищення продуктивності лісових угідь. Агролісомеліорація полягає у використанні ґрунтозахисних, водорегулюючих та інших середовищезахисних властивостей лісових насаджень.

Агролісомеліоративними роботами займаються лісгоспи, ліспромгоспи, лісомеліоративні станції та станції захисту лісу.

Лісомеліоративні станції засновуються в районах, які зазнають впливу повітряної та водної ерозії, для виконання робіт по закріпленню захисними насадженнями ярів, схилів, балок, пісків та інших еродованих земель; створення захисних лісових насаджень на сільськогосподарських землях.

Земельні ділянки, на яких створюються захисні лісові насадження, належать до лісомеліоративного фонду. До нього також належать береги річок і водойм, гірські схили, надмірно зволожені, осушувані та зрошувані землі, аридні та тундрові пасовища, терикони, смуги водовідведення на залізницях та автомобільних дорогах.

Захисне лісорозведення відіграє важливу роль у збільшенні загальної біологічної продуктивності територій (лісорозведення – створення лісів на територіях, де раніше не було лісонасаджень). Крім прямого меліоративного ефекту, захисні лісові насадження мають важливе значення для розширення сировинної бази дикорослих плодових дерев, грибів, лікарської та технічної сировини, медоносних трав.

Для захисту лісу від шкідливих видів хвоє- і листогризучих видів комах використовуються різні методи, серед них найбільш перспективним і екологічно безпечним є біологічний метод.

Охорона і поліпшення природних кормових угідь складається з багатьох заходів. Це й осушення заболочених земель, вапнування, внесення добрив, підсів трав, відповідна зміна складу травостою та ін. Охорона природних кормових угідь передбачає правильний пасовищний оборот, який регулюватиме випас.

Створювати нові лісонасадження можна на вилучених з сільськогосподарського користування низькопродуктивних землях (які мають високий ступінь еродованості, низький якісний стан ґрунтів, негативний баланс гумусу).

Для збереження біологічної стійкості агроекосистем рекомендується серед великих площ оброблюваних земель залишати ділянки природної рослинності (зарості чагарників, групи дерев, трав’янисті угрупування як регулятори ландшафтного балансу) та створювати штучні лісосмуги.

Створення штучних лісових насаджень – один з найбільш ефективних шляхів рекультивації територій, порушених в результаті будівництва жилих районів та великих транспортних магістралей. При цьому дуже важливо правильно оцінювати причини й характер змін, які відбуваються в розташованих поблизу лісових насадженнях, і проектувати найбільш перспективні типи лісових культур з урахуванням їх можливої трансформації в майбутньому.

Особливу увагу слід приділити формуванню на території лісопарків пейзажних лісових культур, у першу чергу – ландшафтних груп, які є одними з найбільш цікавих елементів рекреаційних лісів.

Велике значення має підбір асортименту порід. Компоненти штучних насаджень повинні цілком відповідати лісорослинним умовам, бути високостійкими до антропогенного впливу і добре поєднуватися при сумісному проростанні на всіх етапах існування насадження.



Головними завданнями в сфері лісокористування є:
економне і господарське використання деревини;
безвідходна технологія виробництва в деревообробній промисловості;
своєчасне лісовідновлення;
належний догляд за лісонасадженнями;
створення полезахисних та лісоохоронних лісосмуг, заповідних лісопаркових зон і масивів; селекційна робота;
запобігання лісовим пожежам;
підвищення рівня екологічної освіти та виховання свідомого ставлення населення до лісу.



Стан природних ресурсів більшості цінних дикорослих лікарських рослин вимагає законодавчого затвердження норм та правил їх використання, розвиток науково-дослідних робіт по введенню в культуру цінних, рідкісних та зникаючих видів, пошук резервів лікарських рослин офіційної медицини з наступною організацією угідь спеціального використання на території виявлених природних масивів лікарських рослин. Передача природних угідь в оренду, під садово-городні ділянки, під забудову тощо має проводитися тільки на основі експертної оцінки вартості вилучених природних рослинних ресурсів на території даних угідь.

Наукове узагальнення інформації про охорону популяцій окремих видів рослин міститься в Червоних книгах. До Червоної книги України (1996) занесено 541 вид рослин і грибів (з них: судинних – 439 видів; мохоподібних – 28 видів; водоростей – 17 видів; лишайників – 27 видів; грибів – 30 видів).

Було встановлено, що життєздатність біологічних видів можна забезпечити лише у разі збереження всіх рослинних угруповань. Природні рослинні угруповання – це сукупність певних видів рослин, що зростають на ділянках з однотипними умовами місцезростання та перебувають у тісній взаємодії як між собою, так і з умовами навколишнього середовища. Тому необхідна також охорона ландшафтів, з якими угруповання тісно пов’язані. Завдання збереження рослинного світу необхідно вирішувати разом з охороною природних екосистем. Ці принципи були покладені в основу Зеленої книги. До Зеленої книги України занесено 127 рідкісних, зникаючих і типових угруповань різного рангу, наведені мотиви і категорії їх охорони, поширення і видовий склад.

Наукове значення Зеленої книги полягає в тому, що в неї вміщені відомості про реліктові, ендемічні та інші рідкісні угруповання. Таким чином, вона створює передумови для дослідження історичних етапів розвитку рослинності та з’ясування закономірностей формування різних її типів.

Положенням про Зелену книгу України визначається п’ять категорій рослинних угруповань, що потребують охорони та занесення до Зеленої книги України, а саме:
корінні рослинні угруповання, у складі яких домінують види рослин занесені до Червоної книги України, а також реліктові та ендемічні види рослин;
корінні рослинні угруповання, склад яких визначається типовими видами рослин, що зростають на межі свого ареалу чи висотного поширення та мають тенденцію до зниження свого життєвого потенціалу;
рослинні угруповання, що не пов’язані з природною зональністю (болота, луки, водні об’єкти тощо) і потребують охорони з ботаніко-географічних міркувань;
рослинні угруповання, взаємопов’язані зі зникаючими видами представників тваринного світу;
рослинні угруповання, утворені поширеними в минулому видами рослин, які стали рідкісними під впливом антропогенних чи стихійних факторів.

Одним із заходів охорони рослинного світу є розширення заповідних об’єктів і покращення їх структури. Разом із формою охорони закритого типу (заповідники) доцільно розвивати мережу об’єктів напіввідкритого типу – природні національні парки із зонами абсолютної заповідності, виділяти зони помірної охорони і рекреації.

Нераціональне рекреаційне використання ландшафтів часто викликає порушення ґрунтового та рослинного покривів, погіршення зв’язків у біогеоценозах (це явище має назву рекреаційної дигресії). У зв’язку з цим охорона рослинного світу в процесі рекреаційного використання ландшафтів стає важливим розділом охорони природи.

Ефективним шляхом збереження рідкісних видів і генофонду рослинного світу є створення їх живих колекцій у ботанічних садах, використання в озелененні. Так, у Королівському ботанічному саду в К’ью (Великобритания) з метою охорони генофонду рослин створений банк насіння. У банку зібрано 25 тисяч рослин, що складає більше 10% насінних рослин світу.