Экология. Реферат:     Земельні, біологічні, рекреаційні ресурси,
 шляхи їх раціонального використання. 

  Охорона і раціональне використання ґрунтів.  Основні напрями рекультивації техногенних ландшафтів  

Для забезпечення раціонального використання земельних ресурсів велике значення має Державний земельний кадастр. Він вміщує сукупність даних про природний, географічний та екологічний стан земель. Ведення Державного земельного кадастру здійснюється землевпорядкувальною службою, яка підпорядкована Міністерству сільського господарства України. Ця організація здійснює економічну оцінку земель, забезпечує вивчення та збереження даних про наявність земель, а також видання відповідних матеріалів.

Правові основи охорони земель закладені в Земельному кодексі України (1992 р.) Особи, винні в псуванні земель, забрудненні їх хімічними, радіоактивними речовинами, виробничими відходами, невжитті заходів щодо боротьби з бур’янами та шкідниками, невиконанні вимог природоохоронного режиму у використанні земель – несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.

Для збереження ґрунтів від подальшого забруднення і деградації необхідно проводити різноманітні заходи, серед яких виділяють такі:

· боротьба з вітровою ерозією (обробка ґрунту із збереженням стерні на поверхні поля, закріплення пісків, створення куліс із високостеблових рослин і трав’яних смуг);

· боротьба з водною ерозією (поглиблення ріллєвого шару, обробіток ґрунту впоперек на схилах, залісення, регулювання випасання худоби);

· проведення меліорації (зрошення і осушення земель, лісонасадження, внесення органічних добрив);

· застосування біологічних методів боротьби із шкідниками;

· впровадження альтернативних систем землеробства;

· рекультивація земель.

Рекультивація земель (лат. користь) – це відновлення порушених промисловістю земельних площ з метою використання їх в інших галузях народного господарства.

У кожному конкретному випадку мета може бути різною і досягатися різними шляхами.

Перші дані про рекультивацію з’явилися в 1766 – 1784 рр., коли почали експлуатувати Рейнський кам’яновугільний басейн. Нині значні роботи з рекультивації земель тривають у Великій Британії, США, Франції, Німеччині, Японії, Китаї.

У 1939 р. в США видано закони для відкритих розробок, у яких передбачають озеленення відвалів. В окремих штатах підприємства спочатку платять за порушені землі, а потім частину цих виплат їм повертають, якщо на рекультивованих землях приживаються дерева. Причому часто рекультивовані землі продуктивніші, ніж природні.

Усі порушені території можна розподілити на дві групи:

· землі з насипним ґрунтом – промислові відходи, відвали пустих порід;

· території пошкоджені вийманням ґрунту – кар’єри і відвали при відкритих розробках, провали підземних розробок.

Під час окиснення сульфідів на поверхні відвальних порід та шламів утворюється сульфатна кислота. У штатах Мериленд і Західна Вірджинія (США) в річці Північний Потомак після Другої світової війни внаслідок цього гинули тварини, заборонялося купатися і користуватися човнами, оскільки навіть цвяхи й металеві частини руйнувались у кислотному середовищі.



Основні напрями рекультивації техногенних ландшафтів



Сільськогосподарський напрямок – використання рекультивованих земель для вирощування сільськогосподарських культур. Успіх рекультивації залежить від хімічного складу та структурно-гранулометричних властивостей порід, вмісту токсичних речовин, вологості ґрунту, наявності елементів, необхідних для живлення рослин. Після припинення видобутку корисних копалин територію розрівнюють і висівають невибагливі рослини, які закріплюють внесений грунт (ковила, типчак, червона конюшина, буркун, люцерна, еспарцет) і збагачують його нітрогеном (бобові). Після відновлення обміну речовин у ґрунті висівають зернові.

Лісогосподарський напрям – подальше створення лісів. Поблизу Кохтла-Ярве (Естонія) вирівнюють розробки горючих сланців і вирощують сосну, модрину, обліпиху, липу, березу, чорну вільху. Як правило лісогосподарську рекультивацію проводять на територіях, не придатних для сільськогосподарського вжитку. Спочатку висаджують невибагливі породи (тополю, акацію, вільху та ін.), а вже за наявності потужного ґрунтового шару – цінні породи: сосну, ялину, березу, дуб, граб тощо.

Водогосподарське використання – створення ставків, басейнів, рибних господарств. У Франції на затоплених кар’єрах створюють водноспортивні бази, іригаційні та протипожежні водосховища, рибні ставки.

Рекреаційний напрям полягає у використанні відчужених земель для відпочинку населення. Тут створюють зони відпочинку, ставки, спортивні майданчики. В Донецьку шахтні терикони поливають суспензією глини для припинення реакцій горіння, вносять шар ґрунту, висівають трави для його закріплення, а потім висаджують дерева. Там добре приживається клен ясенелистий, тополя канадська, акація біла і жовта, а також трави – тимофіївка, стоколос, пирій, астрагал, буркун, люцерна та еспарцет. Виникають чудові парки для відпочинку.

Будівельний напрям – забудова рекультивованих земель. Часто її проводять без попереднього вирівнювання поверхні і кар’єри використовують для закладення фундаменту. Іноді відпрацьовані кар’єри заповнюють промисловими відходами та сміттям. В Італії поблизу Риму частина земель вапнякового кар’єру відведена під будівництво. Часто в цих місцях будують підземні гаражі, склади тощо.

Санітарно-гігієнічний напрям. Його суть – використання територій виробок під звалища відходів, шламонакопичувачі без попереднього вирівнювання ландшафту.

В Україні загальна кількість порушених земель перевищує 263 тис. га, з яких потребує рекультивації понад 120 тис. га. Найбільше зіпсованих відкритим видобутком корисних копалин земель знаходиться в Криворізькому і Керченському залізорудних, Дніпровському та Львівсько-Волинському вугільних, Нікопольському манганово-рудному та Прикарпатському сірконосному басейнах.

У цих зонах проводять значні роботи з рекультивації земель у різних напрямах: будують житлові будинки, вирощують сільськогосподарські культури, закладають сади.

Етапи рекультивації

Відновлення порушених площ земель здійснюють у кілька етапів:

· підготовчий (проектно-пошуковий) – вивчення земель, їх структури, здатності до біологічної рекультивації, техніко-економічне обґрунтування;

· гірничо-технічний (інженерний) полягає у вирівнюванні поверхні та впровадженні протиерозійних меліоративних заходів;

· біологічний спрямований на відновлення родючості земель та створення екосистем.