Экология. Реферат:     Ресурси атмосфери, гідросфери, шляхи їх раціонального використання. 

Самоочищення атмосфери, напрямки її захисту

Самоочищення атмосфери – це процес позбавлення атмосферного повітря від сторонніх домішок.

Зниження забрудненості повітря відбувається завдяки різноманітним фізичним, хімічним та біологічним процесам:

розсіюванню в атмосфері забрудників, яке залежить від метеорологічних умов (вологості та температури повітря, швидкості вітру, фізичних та хімічних характеристик забрудників);

руйнуванню забрудників під дією сонячної радіації (фотохімічні процеси);

взаємодії між окремими забрудниками з утворенням не токсичних чи менш токсичних сполук (при взаємодії аміаку з хлоридом гідрогену утворюється хлорид амонію, який випадає з атмосферними опадами на земну поверхню);

хімічній взаємодії між забрудником і основним компонентом повітря (найчастіше киснем), наприклад, окиснення оксиду нітрогену (ІІ) до оксиду нітрогену (ІV), але окисниками можуть бути і озон, і пероксид гідрогену тощо;

поглинанню рослинами сполук нітрогену та сульфуру і використання їх для синтезу органічних речовин.

Сьогодні в результаті антропогенної діяльності утворюється така велика кількість забруднень, що атмосфера вже не здатна самоочищатися і потребує спеціальних заходів з охорони.  

Заходи щодо захисту атмосфери від забруднень умовно можна поділити на дві групи: технічні та містобудівні.

Технічні заходи передбачають перехід на маловідходні технології. Вони включають у себе комплекс заходів по зниженню втрат на виробництві сировини, палива й енергії; повторне використання відходів або безпечне їх повернення в навколишнє середовище. Створення таких технологій пов’язане з розробкою принципово нових засобів виробництва, повною перебудовою традиційної технології. Одним з основних напрямів у розвитку маловідходних технологій є утилізація викидів, комплексне використання сировини і матеріалів, створення виробництва із замкненим циклом, без викидів в атмосферу та скидання зі стічними водами особливо шкідливих речовин. Для очищення викидів споруджують різні очисні споруди – фільтри-уловлювачі для газоподібних речовин і пилу. Багато з пристроїв для очищення викидів від токсичних речовин засновані на принципах абсорбції та адсорбції.

До ефективних заходів оздоровлення повітряного басейну належить винесення виробництв із найбільш шкідливими викидами за межі міст, ліквідація дрібних котелень і створення централізованих котелень із високими трубами, широке використання газового, низькосірчистого і малозольного видів палива. 

Завдяки містобудівним заходам здійснюється дисперсне розміщення промислових підприємств, створюють у містах санітарно-захисні зони, насаджують зелені насадження. Санітарно-захисні зони – це ділянки землі навколо підприємств, які створюють з метою зменшення шкідливого впливу цих підприємств на здоров’я людини. Їх розташовують з підвітряного боку підприємств і часто засаджують деревами і чагарниками. В залежності від шкідливості виробництва розрізняють п’ять класів санітарно-захисних зон: 1-й – 1000 м, 2-й - 500 м, 3-й – 300 м, 4-й – 100 м, 5-й – 50 м. 

Суттєво знешкоджують шкідливі речовини у повітрі зелені насадження як у санітарно-захисній зоні, так і на території промислових підприємств.  

Один гектар міських зелених насаджень поглинає за 1 год. 8 кг вуглекислого газу, тобто стільки, скільки його виділяє за той самий час 200 чоловік. За підрахунками, 1 га 

20-річних соснових насаджень ( при щорічному прирості деревини 5м3 ) поглинає за рік

9,35 т вуглекислого газу і виділяє 7,25 т кисню. Ще ефективніші дубові насадження: у них за рік на 1га поглинається 18 т вуглекислого газу і виділяється 13,98 т кисню. Листя багатьох дерев і кущів поглинає різні шкідливі гази, на них осідає 70% пилу й аерозолів.

Для отримання інформації про стан повітряного басейну створена мережа пунктів і станцій контролю. Регулярно проводиться інвентаризація викидів - облік основних джерел забруднення атмосфери, кількості й складу викидів. На території нашої держави вирішення питань охорони атмосфери регулюється Законом України про охорону навколишнього природного середовища (1991), Законом України про охорону атмосферного повітря (1992), нормативно-правовими актами Міністерства екології та природних ресурсів.