Экология. Реферат:     Земельні, біологічні, рекреаційні ресурси,
 шляхи їх раціонального використання. 

Причини втрат і забруднення ґрунтів

Розорювання. На Великих рівнинах США колись жили індіанці, займалися полюванням. Наприкінці XVIII ст. "білі” почали розорювати степи, що давали багаті врожаї впродовж 100 років. Посуха наприкінці XIX ст. знищила всі посіви, 90% фермерів залишили ці землі і повторне їх освоєння почалося після Першої світової війни. Однак сильні вітри, що дмули два роки поспіль (1934-1935 рр.), знесли родючий шар ґрунту, перетворивши Великі рівнини на пустелю. Те саме сталося й після освоєння цілини в 50-х роках XX ст. у Казахстані.

Перевипасання спричинює знищення трав’яного покриву, подальшу ерозію, неможливість відновлення родючості внаслідок втрати детриту. В Ісландії вівці перетворили місцевість на кам’янисту пустелю.

Зниження лісистості сприяє вимиванню поживних речовин з ґрунту (зокрема, сполук нітрогену, приблизно в 45 разів), втраті вологості, затопленню низинних місцевостей, посиленню водної та вітрової ерозії ґрунтів, спустелюванню.

Важко повірити, що в пустелі Гобі чотири тисячоліття тому вирощували хліб, а Лівійська пустеля була житницею могутнього Риму. Вирубування лісів і зумовлені нею ерозія та спустелювання призвели до загибелі стародавніх центрів землеробства у Сирії та Пакистані. Як говорить народне прислів’я: "Хто рубає ліси, той сушить місця, гонить від полів хмари і готує собі горя купи”.

Найнебезпечніше знищення лісів на рівнинних територіях у вологих тропіках, де понад 90% біогенних елементів рослини отримують з опалого листя, та в районах вічної мерзлоти (порушення температурного режиму, заболочення місцевості).

Зрошення в посушливих місцевостях часто зумовлює вимивання солей з глибин у верхні шари ґрунту й засолення внаслідок швидкого випаровування води. Засолення перетворює землі на пустелю (за вмісту в ґрунті 1% солей урожайність більшості сільськогосподарських культур знижується на третину, 2-3% - повністю гине). Зрошення забрудненими водами Південно-Кримського каналу земель на півдні України спричинило їх забруднення важкими металами, пестицидами, нафтопродуктами, радіонуклідами. Нераціональний полив у Криму призвів до заболочення значних територій. Нині у світі засолено близько 30% зрошуваних земель.

Ерозія ґрунтів – це процес руйнування ґрунтового покриву і знесення його часточок потоками води (водна ерозія) або вітром (вітрова ерозія), яка посилюється внаслідок господарської діяльності людини. Пилові бурі переносять повітряними потоками мільйони тонн родючого ґрунту на сотні і навіть тисячі кілометрів.

Ерозія ґрунтів завжди існувала в природі як природний процес, швидкість якого приблизно така ж, як і швидкість процесу ґрунтоутворення. Це так звана природна геологічна ерозія, яку відвернути неможливо і яка особливої шкоди не завдає (перебіг її повільний і майже не помітний).

Поряд з цим нормальним геологічним процесом, який є частиною самої еволюції Землі, відбувається прискорена, або руйнівна, ерозія, спричинена діяльністю людини. При прискореній ерозії втрати компонентів ґрунту можуть відбуватись в сотні і тисячі разів швидше, ніж при природній ерозії.

Товщина верхнього родючого шару ґрунту, який містить гумус, у багатьох видах ґрунтів рідко перевищує 20 см. На його утворення природа затратила не менше ніж 2-7 тис. років.

При прискореній ерозії повне руйнування цього шару може відбутися за 10-30 років, а нерідко він змивається всього лише за одну зливу або здувається за одну пилову бурю.

Прискорена ерозія – основне лихо землеробства на всій земній кулі, що руйнує величезні площі родючих земель.

Прискорена ерозія яскраво проявляється у тропічних районах. Зокрема, на Мадагаскарі внаслідок випалювання лісів 8/10 всієї території зазнають дії активної ерозії. В Чілі (Південна Америка), де за останні роки площа лісів скоротилась з 60 до 25%, 75% земель охоплено ерозією, з них 17% вже практично втрачені для сільського господарства.

Величезні масштаби ерозії ґрунтів у розвинутих країнах стали одним з чинників виникнення "теорії спадної родючості ґрунту”, яка нині має прихильників за кордоном.

Навпаки, за час історичного існування людини родючість ґрунтів і продуктивність сільського господарства колосально зросли. Так, якщо в CUCUIII ст. урожайність зернових культур становила 6-7 ц/га, то в промислово розвинених країнах в CIC ст. вона зросла до 16, в середині CC ст. досягла 30-40, а на кінець CC ст. досягла рівня 60-70 ц/га.

Площа еродованих земель внаслідок неправильного ведення землеробства і будівельних робіт у світі досягла 700 млрд. га.

Основними причинами ерозії є руйнування гумусового шару внаслідок:

· розорювання цілинних земель;

· вирубування лісів;

· перевипасання і витоптування трав’янистого покриву; особливо небезпечне знищення рослинного покриву і посилення ерозійних процесів у гірських місцевостях, на територіях, де є схили, яри дощі й талі води зносять великі маси ґрунту;

· кар’єрний спосіб видобування корисних копалин;

· будівництво споруд, транспортних магістралей, комунікацій тощо.



Підкислення ґрунтів – це зниження їх рН, спричинене забрудненням хімічними сполуками, що мають кислотний характер. Кислі ґрунти більш характерні для низинних місцевостей з холодним кліматом і частим затопленням. Основними причинами підкислення ґрунтів, несприятливим для більшості видів сільськогосподарських культур, є:

· винесення з глибоких шарів сульфідів під час видобутку корисних копалин відкритим способом та окиснення їх на поверхні до сульфатів і сульфатної кислоти;

· випадання кислот (H2SO3, H2SO4, HNO3 та ін.) з атмосферними опадами;

· вимивання речовин, що мають кислотний характер, із звалищ відходів, шламонакопичувачів.

Заболочування і втрата земель для потреб землеробства також зумовлені господарською діяльністю людини:

· нераціональний полив угідь;

· інфільтрація вод з великих водосховищ у прилеглі землі;

· затоплення великих територій при будівництві ГЕС;

· заповнення водою відпрацьованих кар’єрів і перетворення їх на каскад озер чи боліт.

Осушування боліт. Болота – це унікальні екосистеми з неповторним розмаїттям видів рослин і тварин. Вони мають неоціненне екологічне значення.

Спустелювання – зниження біологічної продуктивності природних екосистем, яке поділяють на два типи:

· аридне спустелювання – деградація пустельних та напівпустельних територій, куди входять знеліснення, ерозія, засолення тощо;

· арктичне спустелювання характерне для тундрових і лісотундрових екосистем навколо Північного Льодовитого океану, які надзвичайно довго відновлюються в разі їх порушення чи забруднення, що відбувається, зокрема, під час видобутку нафти (гусеничний всюдихід, проходячи в тундрі чи лісотундрі 10 км, знищує рослинність на площі 1 га), геологічної розвідки, перевантаження пасовищ оленями.