Психологічний клімат є об’єктивно-існуючим явищем. Психологічний клімат складається під впливом двох важливих факторів:
1) соціально-психологічна атмосфера суспільства в цілому;
2) мікросоціальні умови – специфіка даного колективу.
Особливе значення мають стосунки у колективі. чи є взаєморозуміння у колективі між членами колективу, чи кожен член колективу нормально себе почуває серед інших, чи задоволений спілкуванням з іншими.
Психологічний клімат – це емоційно-психологічний настрій колективу, в якому на емоційному рівні відображаються особисті і ділові взаємостосунки членів колективу, які визначаються моральними нормами та інтересами.
Крім поняття психологічного клімату близькі за значенням соціально-психологічний клімат, морально-психологічний, психологічний настрій, психологічна атмосфера, соціально-психологічна атмосфера або обстановка.
Основні характеристики психологічного клімату.
1. Задоволеність членів колективу взаємостосунками, процесом праці, керівництвом.
2. Переважаючий настрій колективу.
3. Взаєморозуміння і авторитетність керівників та підлеглих.
4. Міра участі членів колективу в керівництві і самоврядування колективу.
5. Згуртованість колективу.
6. Свідома дисципліна.
7. Продуктивність праці.
Психологічний клімат дитячих колективів має свою специфіку. Цьому питанню багато уваги приділяв Макаренка. Він не вживав поняття психологічний клімат, а замінював іншими – стиль взаємин у колективі, тон взаємин. Нормальними він вважав у колективі тільки "мажорний тон”, ознаками якого було:
- прояв впевненості кожного, спокою, бадьорості, готовності діяти;
- єдність членів колективу;
- захищеність всіх членів колективу;
- розумна і корисна активність;
- вміння бути стриманим у діях та словах.
Люди по-різному можуть впливати один на одного. Розрізняють такі типи взаємного впливу:
1) взаємне полегшення. Присутність людей підвищує їх активність та покращує їх діяльність;
2) взаємне затруднення. Присутність одних людей гальмує активність інших;
3) одностороннє полегшення. Присутність одних полегшує діяльність інших. Це явище називається явищем фацилітації;
4) одностороннє затруднення. Присутність одних негативно впливає на діяльність інших. Таке явище називається інгібіція;
5) незалежність. Характеризується тим, що спільна присутність ніяк не відбивається на діяльність інших.
Психологічна сумісність – це такий ефект поєднання людей, який дає максимальний результат діяльності при мінімальних психологічних витратах осіб, які взаємодіють. Протилежними до психологічної сумісності є психологічна несумісність, тобто нездатність узгодити свої дії, що перешкоджає спільній діяльності, несприйняття одними людьми інших.
Наслідками несприйнятливих взаємостосунків у групах і колективах можуть бути такі емоційні стани:
1. Стан роздратованості.
2. Манія несправедливих образ і переслідувань, озлобленість, безтурботність, байдужість, страх перед вчителями, батьками, школярами, а також розв’язаність, жорстокість, навіть поява неврозів.
Неврози – це хворобливі зміни в організмі, які викликані безпосередньо негативним впливом індивідуальних стосунків і взаємостосунків людей. Невроз розвинутий має такі прояви, а саме:
- дискомфорт у спілкуванні, гостра вибірковість, обмеження осіб при спілкуванні, з якими людина почуває себе вільно, комфортно, розкуто;
- коливання самооцінки (завищує, занижує);
- дефіцит активності, особливо мовної (навіть зустрічається мовна загальмованість (важко висловитись), може змінюватися надмірною говірливістю);
- прагнення замінити діяльність ставлення до неї, наприклад, ставлення є негативним (у мене нічого не вийде, я цього не зроблю і т.д.);
- підвищена тривожність. Це тенденція людини переживати постійну стурбованість, схильність переживати різні ситуації як загрожуючі.
В цілому, неврозів може не бути, а можуть бути лише окремі їх прояви. Тоді це є симптомами можливого невротичного стану.
Сьогодні можна рахувати, що більшість дослідників згідні в визначенні основних ознак колективу. Якщо відійти від деякого різноманітті термінології, то можна виділити ті характеристики, котрі називаються різними авторами як обов’язкові признаки колективу. Насамперед, це об’єднання людей в ім’я досягнення цілі (в цьому значенні колективом не може називатися антисоціальна група правопорушників). По-друге, це наявність добровільного характеру об’єднання, причому під "добровільністю” тут розуміється не стихійність організації колективу а така характеристика, коли вона не просто "здатна” зовнішніми обставинами, але стала для індивідів, які в неї входять, системою активно побудованих ними відносин на базі загальної діяльності. Значною ознакою колективу є його цілісність, що виражається в тому, що колектив завжди виступає як деяка система діяльності з притаманною їй організацією, розподілом функцій, визначеною структурою керівництва і управління. Нарешті, колектив являє собою особливу форму взаємовідносин між його членами, котра забезпечує принцип розвитку особистості разом з розвитком колективу. Основи ідеї розвитку колективу були закладені в роботах А.С. Макаренко.
Одна з найбільш розвинутих спроб подібного роду знаходиться в концепції, розробленій А.В. Петровським. Вона представляє групу, яка складається з трьох шарів, кожний з яких характеризується відповідним принципом, по котрому в ньому будуються відносини між членами групи:
В першому шарі реалізуються насамперед неопосередковані контакти між людьми, які засновані на емоційній прийнятності.
В другому шарі ці відносини опосередковуються характером спільної діяльності.
В третьому шарі, названим ядром групи, розвиваються відносини, засновані на прийнятті всіма членами групи одних цілей групової діяльності. Цей шар відноситься до вищого рівня розвитку групи, і відповідно його присутність дозволяє стверджувати, що перед нами колектив.
Проблема колективу виступає як "остання” проблема, що відноситься до соціальної психології груп. будучи зовсім новою проблемою в структурі соціально-психологічних знань, вона разом з тим задає відповідні напрями для переосмислення багато з того, що накопичено в цій області до цього часу.
Підхід до аналізу міжгрупових відносин є подальшим розвитком принципу діяльності: міжгрупове сприйняття само по собі інтерпретується з точки зору конкретного змісту спільної діяльності різних груп. Розробка цієї проблеми на експериментальному рівні дозволяє по новому пояснити багато феноменів, отримані в традиційних експериментах.
Особливий інтерес представляє серія експериментів, зроблених В.С. Агаєвим. Основною гіпотезою в його дослідженнях була версія про залежність міжгрупового сприймання. В першій серії експериментів, проведених на студентській групі одного технікуму в період екзаменаційної сесії, в якості конкретних показників виступали:
1) прогнозування групової перемоги в ситуації міжгрупових змагань;
2) пояснення причини перемоги або поразки своєї і чужої групи в цих змаганнях;
3) передбачення про успіх своєї і чужої групи в різних сферах діяльності, не зв’язаних з експериментальною ситуацією. Експеримент заключався в наступному: дві групи студентів повинні були однозначно здавати залік по одному і тому ж предмету і одному ж викладачу. В двох експериментальних групах студентам говорилось, що та група, котра продемонструє в процесі семінарського заняття добрі знання, отримає "автоматичний” залік, учасники ж другої групи залишаться і будуть здавати залік звичайним шляхом (кожний буде відповідати індивідуально). Їм пояснювалось також, що загальна групова оцінка буде складатися в ході семінарського заняття з оцінок індивідуальних виступів, кожне з котрих отримує відповідну суму балів. Але в ході експерименту сума балів залишалась досліджуваних невідомою; експериментатор періодично лише називав групу, що вийшла вперед. Причому в першій ситуації експериментатор спеціально називав одну і ту ж групу, яка попереду, а в другій ситуації – дві групи по черзі. В третій ситуації студентам сказали, що автоматичний залік отримає не та чи інша група в цілому, а лише частина найбільш успішно виступивших на семінарі студентів незалежно від їх групової приналежності.
Результати цієї серії експериментів в цілому підтвердили висунуті гіпотези: експериментальні ситуації по порівнянню з контрольною показали, що в умовах міжгрупових змагань було:
а) значно більша кількість виступів і реплік в підтримку членів своєї групи;
б) значно більша кількість спроб регуляції вибору виступаючих;
в) тиск на екзаменатора (на його вибір виступаючих).